К.Марло В.Шекспір Сонет 144
Є дві любові що дають життя,
Два духа, янголи - я їх ціную...:
Мужчину з жінкою.., бо їх злиття
Є символом божественним. Святую,
Двох, знаючи любов та щастя їх,
Примх боротьбу диявол починає:
Мене він зваблює, найтяжчий гріх -
Гріх зради, моє серце завжди крає...
Де ангел мій, чому борні нема
У почуттях все ж хтивих, потай.., ніби.
Хто переможе - істина німа,
Чи все ж диявол... Де ж ті цноти німби:
Бунтують часом в сумнівах, в мені;
Хто переможе... - буде на коні.
