К.Марло В.Шекспір Сонет 65
Так, бронзу, камінь, землю, море днів,
Сталеву твердь бажає смерть... В скорботі
Живе лишень сонет любові - спів
Народжений у щасті дива плоті.
Стихія відчуває забуття,
Красі змагатися з ним не під силу...
Квіткам медовим все ж подібний я,
Крізь літо чую тлін - зими могилу.
Сильніші скелі неприступні... в них
Любові всі коштовності згорають,
Мить, часу розчерк днів п'янких
Під забороною життя розмаю...
Світ не рахує час краси мети,
Життя, як диво, зберігаєш... - ти.
