Хресна Дорога Ісуса
Стація восьма
Ісус потішає єрусалимських жінок
Ненависть люта у очах,
Людей тих,злоба,хижий страх,
Обмови,сміх з мого падіння.
Одержав не лиш біль в словах,
Знесилений хрестом спасіння.
Все тіло збите у синцях,
Ось від людей благодарення
Хоч ніс за них свого хреста,
Й безсило падав на каміння,
В серцях не було співчуття,
В їх душах наче бачив тління,
Й здавалося,вже людей нема,
Лише озлоблені створіння,
Але назустріч йде юрба,
Жінок з дітьми,плач й голосіння
З дітьмидо мене підійшли,
Щоб їм я дав благословіння.
Миле мені їх співчуття,
У їх серцях не було тління.
Й здавалося,вже людей нема,
Лише озлоблені створіння,
Але назустріч йде юрба,
Жінок з дітьми,плач й голосіння.
З дітьми до мене підійшли,
Щоб їм я дав благословіння.
Миле мені їх співчуття,
У їх серцях не було тління.
У них сильна любов була,
Та,що з небесного коріння.
Вона сильніша від сил зла,
Вона з правдивого насіння.
В їх душах квітне доброта,
Живуть в надії на спасіння.
І вірять,що їх дітвора,
Досягне неба й воскресіння.
Благословить хрестом рука,
Маленькі Божії творіння.
Кажу жінкам такі слова
Плачте за людські покоління
В серцях,щоб злоба не жила,
В собі,щоб Бога не вбивала,
Й моліться,щоби дітвора,
Колись як вояки не стала
Вчіть їх любові й співчуття,
Вчіть їх покори й розуміння,
Щоби колись їхня душа
Із тління перейшла в нетління.
В святую вічність перейшла,
Там,де небес святе світіння.
Туди.де вже не буде зла,
Туди,де вічності цвітіння.
Моліться ж за своїх діток,
Молитви ж матері священні.
Вчіть ви своїх синів й дочок
Любові,віри та смиренню.
Стація девята Ісус утретє падає під христом
Втретє паду я під хрестом,
Не можу вже його я нести.
Роздавлений людським я злом.
Тепплю тяжкі тілесні страсті
Людським знесилений гріхом
Той,що веде мене до страти.
В душі біль гіркне полином,
Знаю,вже скоро помирати.
Лежу придавлений хрестом,
Під тягарем не можу встати,
Та воїн бє мене кнутом,
Вставай-кричить Досить лежати
Кричить обурена юрба
Вставай,вже близько місце страти
Ось-ось Голгофи вже гора,
Туди б дійти,щоби не впасти.
А серце в грудях завмира,
Вогнем печуть всі мої рани.
Й Дорога Хресна добіга
Свого кінця,вже смерть настане.
Яка нестерпна чорната,
Влюдських серцях,мов ніч блукає.
В тріумфі хижий сатана,
Моєї смерті вже чекає.
А біль тернового вінця,
Мене неначебто зїдає.
Й біль правого мого плеча
Болить нестерпно докучає
З вінця кров плине до лиця,
Й вуста засохлі обливає.
Впав на каміння лиш земля
Мене не ранить й не штовхає.
Ще б мить й підняв би я хреста,
Та що ж у мене сил немає.
Піднятись,бо його вага,
Мене мов пресом придавляє.
Юрба кричить до вояка,
Хай встане й тут не помирає,
Вже недалеко та гора,
Хай йде до неї,шкандибає
Рука лихого вояка,
Мені підвестись помагає.
Знову беру свого хреста,
З ним підіймаюсь і ступаю.
Переді мною вже гора,
На мене сумом споглядає,
Вже наді мною воронням,
Смерть чорним вороном кружляє