колба
мої міста – полотнища потерті,
червоно-сині голок перехрестя,
низьких терас, високого безчестя
крихкі стоповерхові валуни.
моя оселя – непрозора колба,
щоб ніч ставала в вікнах на диби,
щоб скло ховало таїнство сівби
подалі від ненавченого ока.
передчуття – нестримні вертикалі –
лягли на лоб чорнильними рядами,
як частокіл відтінків і гримас,
як чистота, що вабить і лякає,
як голуби, помічені хрестами:
їх випущу, – а світ не випускає.
невже не час?
