Колись я вимовлятиму ім’я
Колись я вимовлятиму ім’я
Із гордістю, що ми були знайомі.
Ти вибачай за все, що більше не твоя
(Мої координати назавжди невідомі).
У кожного із нас тепер своє життя…
Так буде увесь час, до певного моменту.
Та прийде і до тебе нестримне каяття,
Коли усе твоє оцінять у два центи.
Ти пригадай мене. Я вибачу за все.
І навіть стану твоїм найкращим другом.
А зараз я іду. Хай вітер віднесе
Мого тобі листа. І вже тоді хтось другий
Кохатиме мене. А я усе життя
Чекатиму, що ти наважишся сказати:
«Без тебе, моя мила, все йде у небуття.
Що не цінив – то вже назавжди втратив».
