Колисай мене вітер покірним хитанням гілок
Колисай мене вітер покірним хитанням гілок
і тужливим виттям на даху... Протяг дме у шпаринки
прихиляючи ніжно розгорнуті нині сторінки.
Тиша рушила з місця зачувши годинника крок.
Та спливла поміж зорі шукать царину безголосу.
Почекайте нестримні думки! В наполохану північ
не тікайте, заждіть… на світанку розбурханим півнем
залишіть наостанок вірша на папері із стосу...
