КОМАНДИРОВІ
Пам'яті Андрія Рибцова, позивний «Балу»
І частіше, ніж сходить сонце і йдуть дощі,
Тут стріляє ворог – настирливий піроман.
Проти ночі немов оживають оті кущі
І стають небезпечними темрява і туман.
Ми занурюємось у землю, немов кроти,
Ми стаємо слизькими, прозорими наче скло.
Нам потрібно, нам конче потрібно перемогти,
А до ранку хоча б повернути оте село.
Командирові того кортіло більш ніж комусь.
Він і руку, і душу віддав би за ті хліва,
За капличку, за хату, де мешкав його дідусь.
Він казав, що в дитинстві щороку там гостював.
Він казав, що з тих пір не забулось, не загуло.
Він казав, саме там має бути свята скрижаль…
Ми до ранку для нього повернемо те село.
Та тепер командир не побачить цього на жаль.
