квітковий тиждень
Дивно вдалось розтектися теплу
Фібрами тіла і духу. Сама ж ти
До цього возвЕла зболілу стіну,
Але фіолетом і білим ромашки.
Ніде душі більше сховку шукати,
Здавалось, лещата на скронях.
А заховатися би, обійнятись.
У злобуденності – свічечка-сонях.
Якось кульмінація стала кінцем,
І тільки з глибин хриплий голос.
Відчай рожевим розтнуло мечем.
У обеззброєнні меч – гладіолус.
Впали останні краплини добра
Із борульок терпіння на віти
Древа образи, байдужості. Мла –
Поріділа. Бо польові сухоцвіти.
Пильність загострена, віра слабка,
Фокус, в паралічі, на проблеми.
Та є панацея, принаймні, легка –
Пахнуть, розніжуючи, хризантеми.
Рвуться і рвуться єднальні нитки,
Ми їх знову скріпити безсилі, і
Зовсім обом через це невтямки
Як на них ліками вплинули лілії.
Тиждень по рельсам промчався надій,
Прощень, прощань і агонію через.
Дар мій останній тобі квітковИй –
Казковий, улюблений верес.
