Л
Що донести до мене хоче щебетанням канарейка?
Не маю друзів, посідали батарейки.
Стискання уст, миттєві погляди сумнівні,
Хай-як старається вона, для мене її слово - непокірне.
В повітрі чути дим, безмежжя і прозорість.
"Сьогодні" не завершиться поки я хочу.
У цей період неважлива совість.
Усе стає умовним. Безвідмовність.
Це час, коли десь ненароком загубилось - ні.
Коли усі переживання, душі тривоги, десь на дні.
Я не пірну, щоб їх звідти дістати.
Бо це для мене час, а не мені.
Набуло сенсу твоє, птахо, щебетання.
Усе сьогодні я робила вперше, як в останнє.
Батарейки ті не треба, є у мене душі.
Але, залишилось ще, лиш одне питання...