Ларці доброї пам'яті
Куди йдуть ці самотні, заштурхані тіні?
У країну забвіння?
І згадки немає про них у реєстрах і цензах.
Перекосився на цвинтарі вбогенький хрестик.
Біографічні дані — як намальований хліб для голодного.
Що всі ці люди? Для чого? Хтó вони
у вічних записах нетлінної універсальної пам'яти
і чи ж тáм вони?
Вбиті на полях воєнних конфліктів,
замучені від середньовічних катів-інквізиторів,
просто обивателі,
про яких не залишається жодної пам'яті
і не зрозуміло, навіщо приходили
ці сонми сонмів один до одного настільки подобних,
що нічого і казати,
стискаючи з жалем плечима
і питаючись в неба: що ж то — людина?..
Годинничок тікає. Покійнички сплять в усипальницях.
Цариця Небесна вишиває їм дивні візерунки на п'яльцях,
втішає і дає можливість повернутись — у свій час.
Не знає смерті й загибелі добропромислительна вічність.
Сонце Матері Світел сяє ніжно і лагідно.
Безцінні перлини зберігаються в ларцях доброї пам'яті.
