Лісова казка
Друже волхве-ворожбите,
Ти є знахар і шаман,
Захищаєш врожаї ти,
Викликаєш дощуган.
Ти прикмети розумієш,
Що де сіяти коли,
Вгамувати звіра вмієш,
Ти є захисник тварин.
Ти на капищах пильнуєш,
Щоб вогонь завжди горів,
Ти нас зіллями лікуєш,
Іван-чаєм напоїв.
Розкажи нам таємниці
Потойбічні про створінь,
І про чари чарівничі,
Про богів і про богинь.
Волхв підходив до багаття,
І підкинув трохи дрів,
Люльку запалив козацьку
І таке нам розповів:
Здавна вірив наш народ
У магічність сил природ,
Уособлення цих сил —
Пантеон таких богів:
Бог Сварог — це бог-коваль,
Бог вогню цей здоровань,
Пектораль скував колись —
Ювелірно потрудивсь.
Золотий зробивши плуг,
Він зорав великий луг,
ЗмІя потім він запріг,
Їхав і сурмив у ріг.
Він до моря доорав —
Вельми добре працював,
Скибу вивернув козак
Заввишки, як небосяг.
Він тримає смолоскип,
Підпирає небозвід,
Як у Греції Гефест,
Викує і меч і хрест.
Син Сварога — це Дажбог,
Це бог сонця, світла бог.
Колісницю золоту
Батько викував йому.
Їде в небі, як король,
Він важливу грає роль,
Зігріває цілий світ,
І горить як самоцвіт.
А володар блискавиць —
Бог Перун. Це він гримить,
І лютує, наче Зевс,
Грізно дивиться з небес.
Дужий стовбур має дуб,
А Перун — міцний тулуб,
Як нагонить синіх хмар —
Це приваблює почвар,
Починається гроза
І лютують небеса,
Буде горобина ніч —
Дідьки лисі якнайшвидш
Прилітають звідусіль
На шабаш нечистих сил;
Десь у хащах лісових
Достобіса буде їх!
Та Перун у них жбурне
Блискавку і прожене;
Скаже: «Геть! Ану, чорти,
Котіться під три чорти!»
Хтось послухає, хтось ні,
Аж ось треті півні
Проспівали. Й чортівня,
Наче зграя вороння,
Розлетілась врізнобіч
І минула темна ніч.
І на обрії Дажбог
Кинув променів жмутОк.
Наша Лада гордовита,
Як Венера-Афродита,
Це богиня і краси,
І весняної роси.
Русі коси, стан тонкий,
Цій берізці молодій,
Що гармонію несе,
Вдячні щиро ми за все.
Сам Сварог повів у сад
Показати виноград
Нашу Ладу. Й солов’ї
Там співали їй піснІ.
Лада — Либідь, як сестра,
Ти лебідонька ясна,
Ярославни чула плач
І прийшла її втішать.
Наша матінка Мокоша
І приваблива, й хороша;
Ти богиня врожаїв,
І майстринь, і матерів.
На веретені прядеш
Ти не нитку для одеж,
Але ниточки життя
Орача і сіяча.
Господиня ділова,
Берегиня світова,
І домашнього тепла
Берегинею була.
В неї хата в рушниках,
Візерунках, вишивках,
Тут орнаменти Трипілля,
Хліборобського терпіння.
Ще вона і тче, і шиє,
Й покровителька дощів,
Носить намисто на шиї
Ягід осені кущів.
Як Покрова і Оранта,
Ти є Матір’ю Коша,
Ґаздине добропорядна,
Ти — ікона і душа.
Дано, ти богиня див,
Ти володарка води,
Рік, озер, а ще криниць,
І в струмочках струменить.
Ти є джерело життя,
Ти для спраглого — пиття,
Для лісів, садів, полів
Життєдайний твій полив.
ВОди Бугу і Дніпра
Споконвіку берегла,
А Дунай, Десна, Дністер —
Скільки браттів і сестер!
Шиґі-ріґі-Дана
Співає Руслана,
Молодильна і цілюща
Наша Дана невмируща.
Бог Троян — це будівник,
Він є справжній чоловік,
Місто Київ будував,
Князю Кию помагав.
Він і тесля, і різьбяр,
Знаменитий каменяр,
Перш ніж хату майстрував,
Тричі міряв, міркував.
Він такОж в Підземнім царстві
Наглядає, як Аїд, —
Справедливий, безпристрасний,
І холодний, наче лід.
Велес — то є бог-скотар,
Він пастух усіх отар,
Він є бог ремісників,
Бджолярів і гончарів.
Гонить вівці навпростець,
Велес тАкож бог мистецтв,
Бог музик цей Волопас,
На сопілці грати ас.
Бог Ярило крутить вус,
Це Амур, чирвовий туз,
Він як звідник Валентин,
Ментор шлюбів і родин.
Він сідає за шинквас,
Замовляє шинку й квас,
Ллє дощі на врожаї,
І на квіти, й на гаї.
Щоб яріло і цвіло,
Щоб родило, щоб було,
Де він ступить босонІж,
Там весніє яскравіш!
Хорс — цей бог, як характерник,
Це бог місяцю і зорь,
Він кмітливий і дотепний,
Ясночолий білозор.
Загадковий, таємничий,
Він заступник і волхвів,
І поетів романтичних,
Лікарів, чарівників.
Він сузір’я запалив,
В небі, як сіяч, ходив,
Зорі і Чумацький Шлях —
То зерно його й рілля.
Десь на острові сидів
Бог вітрів і бог морів, —
Це Стрибог, як вередун,
Хвилі гонить, як Нептун.
Завірюхи робить він —
Бог хурделиць, хуртовин;
Має трьох синів цей пан:
Вихор, Шквал і Ураган.
Це володар чорних хмар,
Носить пару шаровар,
Надимає щоки він,
Й дме, неначе вітрогін.
Бог Симаргл — крилатий пес,
Сіяв жито і овес,
І пшеницю, і ячмінь,
Про міфічних дбав створінь.
Охоронець всіх дерев —
Яблунь, груш, тополь і верб,
Вічне Дерево Життя
Стереже його виття.
Світовид — цей бог, як лицар,
Справедливий правдоруб,
Меч його з міцної криці,
Сагайдак — козацький лук.
Він стоїть на боці правди
І рубає від плеча
Брехунів і казнокрадів,
Що аж свині верещать!
Наша Слава світова —
Артеміда степова,
Амазонка войовнича,
Ще й козачка бунтівнича.
За свободу, мир, любов,
Піднімає хоругов,
Й на коні, як Жанна Дарк,
Ворогам ламає карк.
Святослав і Ярослав —
Кожен князь про неї знав,
Це богиня полювань,
І суперництв, і змагань.
Арій — ярий бог війни,
Це бог помсти руйнівний,
Марс, Арес і Яровит —
Дуже лютий має вид.
Це боги. А про створінь
Я окремо розповім.
Він підкинув дровеняк
І продовжив якось так:
Україна — край річок,
Їх як в церкві тих свічок!
Тих приток, струмків, боліт
Чудернацький краєвид:
Берег покусали хвилі,
Впали осокори з круч,
А над ними журавлиний
Полетів у вирій ключ.
Тут калина і ожина,
Часто-густо верболіз,
Ось веретено бджолине,
Порозкидуваний хмиз.
Ось бобри нагризли гаті,
Оголив коріння в’яз,
Чаплі приндяться пихаті,
А поміж лататтям ряст.
Тут купаються русалки,
Водять у воді танкИ,
І, співаючи веснянки,
З квітів наплетуть вінків,
Сплутають сіткИ рибалкам,
І накрапають роси,
І гойдаються русалки
На ліанах із лози.
Друже! На Зелений тиждень
Ти купатися не йди:
Залоскочуть тебе ніжно,
Що й не вилізеш з води.
Заспівають, як сирени,
І заманять у ставки
Ці нехрещені марени
Легкодухих парубків.
Їх водяник опікає
З баговинням в бороді,
Навесні він лід ламає,
Він по пояс у воді.
Він десь на болоті має
Кришталевий свій палац,
Очерет його ховає,
Я бував там кілька раз.
Він нуртує чорториї,
Повінь може насилать, —
Щоб не шкодив він людині,
Його треба шанувать.
Предки кидали в полонки
Окіст, паску або хліб,
Він тоді мережі повні
Нажене рибалкам риб.
Потерчата-поторочі —
Це маленькі шкідники,
Вони теж дітей лоскочуть,
Тих хто не читав книжки.
Лісовик у лісі пан,
Це старезний дідуган,
В нетрях мешкає густих,
З патерицею завжди.
В лісі є одвічний дуб,
В нім дупло — найбільше з дупл,
Лісовик не платить рент,
Має тут апартамент.
З гілки дивиться сова —
Наглядачка лісова,
Лісові наглядачі —
Це і сови, і сичі.
Лісовик пасе вовків,
Він володар цих довкіль,
Мавок мудрощів навчав,
Й від Чугайстра захищав.
Мавка для Лісовика
Як онука чи донька,
Перелесник молодий —
То є денді лісовий:
Мавці квітку дарував,
І на гойдалці гойдав,
І конвалії цвіли,
Там де вдвох ішли вони.
Я про горобині ночі
Вже вам дещо розповів,
Але ще додати хочу
Про Слов’янський Геловін.
У Карпатах на Купала
(Там де Шипіт-водоспад),
Буде ватра там чимАла,
Й гульбище на пів-Карпат.
Там збираються вампіри,
Ті, що спали у труні,
І влаштовують турніри,
Хто з’їсть більше дерунів.
Відьми прилетять на мітлах,
Зварять на багатті плов,
А перевертні привітні
Принесуть люб’язно дров.
Злидні підмітають сіни,
Можуть подоїть корів,
А чорти у магазині
В черзі получають хліб.
До порядку в хаті звик
Педантичний домовик,
Полюбляє теплу піч —
Ноги звісить і сидить.
У печері кажани —
Стали вегани вони,
Чорні кішки і коти —
Якщо хочеш, обійди.
Наостанок Вій із лазні
Виліз і стрибнув у сніг,
Це у Гоголевій казці
Він мав вії аж до ніг.
Ось такі у лісі справи,
І в болоті, і в ставку,
Так мені розповідали
Старші люди на віку.
Щось на власні очі бачив,
Щось на власні вуха чув;
Не брехав я вам, одначе
(Може трохи підбрехнув).
Тут немає таємниці,
Ні для кого не секрет,
Що прогулянки у лісі
Зміцнюють імунітет.
Їжте борщ, куліш і сало,
Їжте овоч, їжте фрукт;
Головна умова страви —
Це чистий натурпродукт.
Бережіть природу, діти,
Не втрачайте цей зв’язок,
Це наш прихисток надійний,
Наш у Всесвіті куток.
Звичаї, свята, обряди, —
Їхня функція головна —
Комунікація громади
І навчальна складова.
Бережіть літературу
І записуйте фольклор,
Адже книги для культури —
Це фундамент і мотор.
Діти слухали мольфара,
В казані кипів узвар,
В лісі духи сновигали,
А вгорі горів Стожар.
Мньов, Листопад 2023
Джерела:
1. Валерій Войтович “Міфи та легенди Давньої України”
2. “Українці: народні вірування, повір’я, демонологія” (Наукова думка)
3. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) “Дохристиянські вірування українського народу”
4. Михайло Коцюбинський “Тіні забутих предків”
5. Николай Гоголь "Вечера на хуторе близ Диканьки", "Вий"
Зображення:
https://divoche.media/2023/02/10/zahadkove-ukrainske-potoybichchia-i-rosiyska-khton-pro-shcho-hovoriat-mify/amp/