літо заходить у вуха, ув очі, у рот,
літо заходить у вуха, ув очі, у рот,
літо у твій зріст, значно вище тебе,
літо тутешнє і.., якого не знає ніхто,
літо – ще червень, і літо за комір неба.
літо, від якого втікаєш – асфальт в’язкий,
і літо, яке знайшов, пірнув у дорогу,
літо, що комарами чіпляється до ноги,
літо, з яким завертаєш громи Господні…
літо як фата-моргана і епіцентр,
терпіти не можеш і полюбляєш водночас.
літо твоє усе: мов яйце-райце,
примхи, дурниці і ніч, домальована сонцем.
скільки, скажи відверто, ти ним хворів,
скільки відсотків заляже у надра крови?
безліч, ще безліч у літа ледачих днів –
мало, так мало тобі цієї свідомості.
