Люди, бережіть природу!
Пожовкле листя в унісон злило̀ся
З травою, що виблискує на сонці.
Цвіте і пахне жита райдужне колосся,
А вітер сильний причаївсь в сторонці.
На небі зорі з місяцем привітно
Танцють вальс й веселі, наче діти,
Їх не злякає дощ та град той грізний,
Й не кожен з нас уміє так радіти.
Природа-мати ‒ що може буть гарніше,
І наймиліше серед всіх дарів?
Та замість того, щоб любить цвіт вишні,
Руйнуєм щире серце тих садів.
Коли не ра̀з, гуляючи по лісу,
На дереві табличка мерехтѝть:
“Будь ласка, не чіпа̀йте квітів цвіту”,
Ми не задумались ніколи ні на мить.
Пожовкле листя в унісон злило̀ся
З травою, що виблискує на сонці.
І жито, та з відп’ятим вже колоссям,
Душею кровоточить у сторонці.
