Місто
Поглянь на місто, що відбивається у вітринах вулицею,
Наче більше немає для чого писати промінням
Сонця на рустах фасадів про те, що не збудеться завтра,
Про те, що минає в тобі розчиняючись геть непомітно.
Завтра — це ще одна спроба прожити вчорашній день,
Вчорашні надії просунути хоч на клітинку далі
В майбутнє, за годинником, що націлений іти не вперед,
А вдавати свій поступ бігаючи по циферблаті пам’яті.
Пам’ять, — вона тільки й чекає приходу чорнооких ночей
Втоми, сну, щоб хоч якось себе позбутись, вирвати
З безперервного маршу надії вчорашніх людей,
Вчорашнього міста з любов’ю його та сонливістю.
І збиратися далі, простувати, мов впертий віслюк,
Що з гуркотом тягне пожитки свого господаря.
Тут навіть пісок пам’ятає вчорашній каблук
Що у хмарі архівів на спогад йому приготовлений.
В окулярах твоїх відбиваються: небо, птахи,
Промальований обрій непевний вкінці перспективи,
Здається от-от, що розсиплеться весь краєвид,
Чи реальність його розпорошить на темні частини.
І тоді ти побачиш, що місто містилось в тобі
Що це ти залишала на стінах примхливе графіті
Наче все, що було — це натхнення коротких безсонь,
Між учора і завтра у без часовому світі.
26.01.2024
