Мить, пам'ять — дзеркало, мрій з діамантів скло
Все що було колись в коханні, що було,
Любові пам'ять зберегла що знане…
Те потаємне, що в душі не в'яне,
Бо пам'ять — дзеркало, — мрій з діамантів скло.
Небесне диво те, що вперше знало млість,
Зойк; очі, губи, руки, цноти руту…
Незайманість дівочу не спокуту…
Все дзеркала, раптово(?!), — кращий гість.
Те, неповторне з танку хтивих щастя меж,
Що у житті не буде вдруге, більше…
Все може бути, що існує, — інше,
Зірки, чи знають, прагнеш… — що, минеш.
З роками, вади стануть на заваді,
Колишній саду цвіт в серцях лишає слід;
— Де ми пройшли колись, обо майнули вбрід…
В кохання полохливім зорепаді.
Все що було колись в коханні, що було,
Мить, пам'ять — дзеркало, мрій з діамантів скло.
