Мої рідні краї втоплені у крові
Мої рідні краї втоплені у крові воїнів разом із кров'ю мерзоти,
Мої рідні степи випалено градами.
Мої спогади повертаються в час "до того".
До того, як сам час перестав існувати.
До лютого дві тисячі двадцять другого року.
Колись я писала про ті степи та свою війну,
Про те, що у тих степах кожен — то воїн.
Про це мені завжди нагадував степів гомін.
Але воїн — це кожен. І навіть у саме цю
Секунду вмирає один із них у запалі бою.
Мої рідні краї
захлинаються у кровí,
У недопалках куль
та у ребрах градів.
На пам'ять з часом
не вистачить навіть спогадів,
Та й часи не такі фартовí,
Щоб повертатися до таких обрядів.
Мої рідні краї...
Такі любі й такі кохані.
Я ніколи не зможу забути
природу моєї Басані.
Я ніколи не зможу пробачити й зрозуміти,
Якою мерзотою треба бути
Щоби чекати на квіти,
Коли ти вбиватимеш всі людські заповіти.
Один в полі не воїн? Та воїн!
І воїнів безліч в полях запорізьких.
Наші люди є скрізь.
Вам чути їх гомін.
Дослухайтесь.
Чуєте?
Церковні дзвони
Вже відспівали
Вас
Оркошистський
Народе.
Ви просто спомин.
