Музі
Моя примхлива і чарівна, Музо,
Пробач за те, що відпускаю.
Душа і серце із пудовим грузом,
Ногами ледь перебирають.
Плетуться десь, в хвості, дворами
У спогадах взаємні миті.
Тоді не розібравшись з почуттями,
Летів вперед несамовито.
Стій! Зупинись! Глянь на деталі!
Сказав би хто... Та чи послухав?..
Примарне щастя десь там, далі-
Реальне ж тут- візьми за руку.
І в мотивації світанків,
Вечірніх спокою годин,
Вздовж-впоперек знайомих парків,
Крізь світ йшли двоє як Один...
