Намисто радості
Розірвалося моє намисто радості,
А чи з віком, а чи від людської заздрості.
Цей дарунок дуже я оберігала,
Найцінніше у житті що мала.
А весною в дім прийшла біда,
І один коштовний камінь понесла вода.
Ну, а інші не зібрала я ще досі,
На порозі вже зима й минає осінь.
І лише на білому снігу,
Пацьорки ці різнобарвні я знайду.
В них життя моє, любов і квіти,
Це ж батьків моїх зернятка-діти.
Бо чужий ніколи нам не стане рідним,
Як багатий не подружить з бідним.
Найдорожчий скарб − міцна родина,
Це батьки мої, їх дім і кожна їх дитина.
***
