Не зламалася, не схилилася,
Не зламалася, не схилилася,
Може старша стала, та все ж
Ми з тобою знову зустрілися.
Бачу, ти тепер в червні цвітеш.
Грози з градами зверху падали,
Буревії мололи жорнами,
А ти все, як раніше, радуєш
Квітів гронами, сонця повними.
Поїш воскові соти золотом,
Прохолодою в спеку ніжиш,
Обмиваєш тяжку мою голову
Духом медовим, вітром свіжим.
Під тобою відбігало швидко
І дитинство моє духм’яне.
Липонько моя, тиха липко,
Ранній цвіт й відцвітає рано.
На всі груди тобою дихаю,
А твій запах, як світ – без меж.
Липко моя, сонячна липонько,
Що ж ти вже у червні цвітеш?..
