Небо не впаде, якщо ти будеш над ним
Небо не впаде, якщо ти будеш над ним. Пекло не страшить, якщо там усі твої.
Життя мимоволі ділилось на «до» і на «після» з ним.
Вчило напам’ять сонети, поеми, читало вірші.
І ти разом з ним творив, малював і болів
Притворився героєм, а потім бродив іменами
Ти музою став, натхненником всіх часів,
Будував неймовірні небесні чарівні храми.
Там ангели жили і співали тобі колискову
Вони там кохались, літали й писали нове начало.
Боролись зі злом, надсилали тобі ідеї
І повертались назад на прозорі свої причали.
Небо не впаде, якщо ти будеш над ним. Пекло не страшить, якщо там усі твої.
Страшить життя, проведене бозна з ким.
І недописані, недопрожиті твої вірші.
Бо ти ж їх придумала поки гуляла морями,
Відкривала вино й ховала в коробку пляшки
Ти тинялась по горах, штучно створених балах
І просила свободи, яку мали пташки.
Ти загрузла в трагедіях і в несказаних фразах,
Невідчутній молитві і у власному сні,
І не те, щоб покинули всі одразу.
Швидше, залишились просто «не ті».
І сталось негадано і зовсім не так:
Раптом зустрілись два протилежних світи:
Ангел його одягнув піджак,
Демон її узяв каблуки.
Так відтворилась любов паралелі,
Так розпочався Всесвітній прогрес:
ангели його склали зброю,
демони її впали з небес.
Небо не впаде, якщо ти будеш над ним. Пекло все ж страшить, коли живе на Землі.
Життя мимоволі почалось після зустрічі з ним,
І забуло назавжди недописані мною вірші.
