Неначе рать, вартують гори...
Неначе рать, вартують гори.
Вони мовчать, бо ще не час.
Лишень гроза – смереки хором,
А вітер – наче контрабас.
Мов страх невидимий, туман
Крадеться й огортає луки.
Темніє кедр, як шаман.
Модрини ж люблять свою муку.
Мандрує плетиво із хмар,
Пронизане легким багрянцем.
Ось ясен, мов самотній цар,
Граби ж укупі, наче райці.
Ось ліс ковтає дику річку,
Дає притулок від усіх.
А зачудовані ялички
Сумують під Чугайстрів сміх.
