ніч змії
он розтопленим воском повнить воду вечірня зоря
в обладунках рубіново-чорних красується змій
і фамільну луску перед люстром надягає змія
синім газом горить і вібрує вся одіж на ній
....
ми з тобою сьогодні йдемо на шляхетний прийом
в саме серце смерек і гірських переповнених рік
там король лісовий у золоченій чаші стоїть
і блукаючих духів частує столітнім вином
....
буде гостем шанованим ситий всміхатися змій
буде в пишних палатах і шатрах співати змія
тільки пісня дає що таємно так хочеться їй -
відблиск синій ловити у світлих очах короля
й поки грає з надривом блаженне плем'я музик
вона може дивитись як сік ллється з пальців його
як побілене пасмо над лобом пропасним тремтить
як у нього болить під плащем потемніле крило
....
на балу ми з тобою не будем чекати кінця
і до перших зірок в колісниці завершим політ
я не буду питати чом на тóбі немає лиця
в нашім домі під небом і так стане більше золи
....
змій огорне півмісяць тугим срібноярим кільцем
і зімкне своє тіло наге у холодний екліпс
у шухляду скляну його сонна змія покладе
серед перснів полишить і зійде по спіралі униз
там де озера два знов дзеркалять танець і спів
і підлога скляна обривається в кратер зіниць
зілля зірване в лісі вплете собі в коси змія
й обійнявши коліна до сходу сама
просидить