Нічого зовсім я не розумію
Нічого зовсім я не розумію.
Що відбувається,будь ласка,поясніть?
Чи відчувати я не вмію,
Чи забула вже як жить?
Чомусь нічого я не відчуваю
Що радістю було – буденним стало
Обличчя рідні забуваю
Й не розумію,чого мені замало.
Стало все дозволено тепер.
Так мало стати й цікавіше жити
Хтось із нашого життя все стер,
Що заважало нам його любити.
Так звана нібито свобода,
Яка у всіх в серцях бринить
Дарує дивну насолоду,
Дзеркальний погляд,що блищить.
Вона руйнує раптом вщент
Усі рамки й заборони.
І вже,здавалось,той момент,
Мабуть,триватиме до скону.
Та все,не легшає,чомусь
І ніхто про це не знає.
Розказати б ще комусь…
Але хто мене спитає?
Ще день один з мого життя минає
А розказати до сих пір нема чого
Так швидко,як вода, наш час тікає,
Та не дождемся ми по істині свого.
За життя все моє безліч спогадів…
Та безбарвними стали вони.
Маса дотиків,звуків і поглядів
І здогадок лишаючі сни.
Відверто скажіть,що це коїться?
Де взялася байдужість така?
Ніяк серце не заспокоїться
І над ним та тремтяча рука.
Знайдеться чи добра людина,
Що зможе мені розказати
В чім смутку мого причина,
Чому довелось все згадати.
(с) Мілена
08.01.2013
