одного разу, зимою, дивлячись у вікно
одного разу, зимою, дивлячись у вікно
в якому відбилося світло холодних гірлянд,
ти скажеш собі: не йди на дно, будь ласка, тільки не йди на дно.
не прирівнюй себе до замерзлих сухих троянд.
не кажи, що не зможеш здійснити забутих мрій.
і що запал твій вже застиг, як на вітрі чай.
будь хранителем своїх вічно буйних стихій.
будь хранителем своїх дверей, що ховають рай.
не впускай нікого у голову, не впускай.
не дозволь чужому взяти у руки руль.
не чекай, поки будуть наслідки, не тікай.
якщо хтось воюватиме з тобою – ти теж воюй.
якщо раптом ти усвідомиш, що час настав
для досягнень, для здійснень, для планів, для височінь –
не дозволь іншим розумам припнути тебе до хреста,
не впускай чужих думок до своїх сновидінь.
бо ніхто не признається в тому, що хоче зла,
чи про щиру нещирість й злобу у твій же бік.
бо, повір, часто чужі поради – це як смола,
що робить з світлих довірливих душ калік.
не воюй з собою, будь ласка, не воюй.
сумнівайся у кому хочеш, та не в собі.
теплим відтінком простір свій розмалюй,
щоб не жаліти потім про нездійснене, лежачи у гробі.
