останній раз бачила небо о п'ятій ранку.
останній раз бачила небо о п'ятій ранку.
коли туман, цигарка та перші осінні морози невпинно охолоджували шкіру
тисячі думок намагались вирватись крізь ту фіранку
та не вдавалось, їх ніколи не буває вміру.
а уже вечір, без здорового глузду води та світла.
проте з мігренню, сльозами і купою боргів з хімії.
чому їбана росія не дає мені жити?
чому вона знищує мої мрії?
я хочу бігати під дощем, співати, дивитися в люблячі очі.
шукати спокій в обіймах, танцювати до болі в ногах, сміятись до сліз, розмовляти до пізьної ночі.
палити на балконі й говорити якими цікавими є просто змії.
проте останній раз бачила небо ще на світанку
і все ж навчилась носолоджуватись тією тремкою душевною тишею
забула все, про що мала колись пам'ятати
хоча, хтось ніби точно якось казав мені, що я виживу...
