Остання ластівка
Собі не допоможеш.
Скільки б не плакав показово чи потайки.
Скільки цигарок ти б не скурив.
Зосталось сміятися з останньої ластівки,
Смішна птаха на околиці без крил.
Там бути їй небезпечно.
Та чомусь розуміння цього тільки смішить.
Визнання курйозності не є доречним,
Але все одно смішно, бо птах не летить.
Народжена чути свист вітру - не чує.
Безпомічно лежить у гнізді.
Та ця безпомічність їй навіть пасує.
Це заворожує: чути молячі голоси.
Бо всім в зеркалі бачиться плащ,
Який ніби під них зшили.
І тепер вони не зграя невдах і ледащ,
А вставляють своє ім'я у супергеройські мотиви.
Беруть ластівку в нещирі долоні опіки.
Про яку щирість може йти мова,
Якщо ваше опікунство задля власної втіхи?
Раз ні, то чому перша - остання спроба?
