п у с т и
п у с т и
пусти, якщо можеш… і я проросту горілиць,
надвоє себе розділивши – на тишу й мовчання.
мій степ перетнули бродячі, прозрілі вовки,
додавши ще й спадок слідів до космічної карми.
пусти. залікую в собі дон кіхота і мідь –
щоправда, невистиглу, просто текучу до міри.
ловити. по тому спіймати сподівану мить
над кроком, над подивом блазнів і лицемірів.
пусти мене. хай від мовчання залишиться крик,
ще мій, але повний отого єдвабного снігу.
я буду інакшим. я буду за межами гри,
де знаки до тиші доточені повінню вікон.
