Пам’яті Мерилін
Така жіноча, ніжна Мерилін,
Дивлюсь плакати тих часів як диво,
Чарівний погляд з безлічі картин
У кінозал ти кидаєш журливо.
В тобі напевно сотні є причин
Не піддаватись славі галасливій,
Лише ти знаєш справжню Мерилін,
Яка живе в душі, та нещаслива.
Твоєму тілу заздрять та красі,
Твій імідж – данина суворій моді,
Чоловіки, як ті скажені пси
До м’яса тягнуть озвірілі морди.
І кажуть, серед них був президент,
Йому такої жінки бракувало,
Але один єдиний в тім момент –
Лише коханки роль пропонували.
А душу що ж? Чи хто тебе спитав –
Продюсери, чиновники, актори?
Чи хтось тебе по справжньому кохав?
Чи був такий, що переверне гори
За ради тебе? Хтось із них хотів,
Щоб ти йому дитину народила?
Лунає тих часів твій дивний спів,
Всміхається твоє обличчя миле
Та нещасливе. Гіркота в очах –
Із долею боротись дуже важко!
Одного разу ти забула страх
Та кинула їм виклик, ніжна пташка!
Тобі набридли тисячі облич
І спалахи болючі фотокамер…
Душа жила в безодні протиріч,
Там ще жили химери та примари.
І ти звільнила душу, Мерилін,
Із клітки, де завжди було їй тісно..
Голубкою з очами із перлин
Вона злетіла в чистоті первісній.
Ти забрала з собою тихий сміх,
Красу, з якої світ так божеволів.
Нехай Господь пробачить цей твій гріх
І бідну твою душу заспокоїть.
