парк слави
Поміж станцією «Арсенальна»,
Де наліво дорога (якщо йти з метро),
І Печерською Лаврою душеєднальне
Є місце, що зцілює, живить нутро.
Найбільше корисне – у «бабине літо»,
Коли перший смуток фарбує тепло.
Тож місце відвідати це отоді-то
Рекомендую, турботам на зло.
Там вечір тендітно лице обдуває,
І дерево кожне секрет шелестить.
У арки в кущах з головою пірнаєш –
І відкривається світ парковИй.
Стрибають бруківкою стиглі каштани,
За день обважнілий доспілий брунат,
Живою картиною даль панорами –
Містерія Лівого берега шат.
Тече водоспад із небесного моря,
Тоненьким вогнем розрізаючи вид,
І пада в Дніпро, що придрімує поряд,
Підперши собою увесь краєвид.
І сниться Дніпру тихий сон благородний,
І пензликом місяць наносить штрихи.
Дивно і чудно з пейзажу – природний
Та урбаністичний зійшлися шляхи.
Сидимо на низькому з бетону паркані,
Я і ти, ти і я, один светр на двох,
Літа миттєвості ловим прощальні,
А холод на відстані кроків кількох.
Стрімко промчав поза спинами велик,
І слідом, похекуючи, дужий пес.
Пурхає листя - осінній метелик -
У світлі ліхтарному аж до небес.
І люди довкола, немов під гіпнозом
У місця, у миті усій повноті.
Оаза в столиці не вірить прогнозам,
Бува intermezzo і в цій широті.
Біда за бідою замилює очі,
І важче піддатися щастя чуттю,
Але «Парку Слави» картина шепоче:
«Слава життю. Вічна слава життю…»
