плавильні озера
наші вікна виходять на захід.
наша пам'ять відтворює довге завершення дня.
як за краєм земного котла
засинає предвічна зоря,
так і ми розмикаємо коло,
мов губи від спраги.
наші вікна – плавильні озера.
ми щоденно купаєм у них слабодухі тіла:
у гарячий потік, у червінь невиразного тла
кожне ціле заходить нагим.
кожен спалах зміїться зеленим
за шатром потемнілих од денної стоми повік.
ні – не ти,
в оксамитове крісло твій сяде двійник
і потоне в червоному склі,
як у теремі винного звіра.
тільки раз на добу повнить нас неминучий дурман.
електрична свіча в тебе в оці – сумний індикатор;
наче ти й у кімнаті,
а здається, що я – сам на сам
із жертовним огнем
у вікні, що виходить на захід.
