плесо жовтувате прагне вітру
Плесо жовтувате прагне вітру,
Хоч не зима, а просить той мусон,
Бо дотиків сезон – це саме літо,
Коли дають-приймають в унісон.
Вже ніжності тепла сповна всотало,
Зігрітою вологою, краплинами, блищить,
Через контакт гаряча тінь упала,
Позмішувала фарби у брунатний щит.
Суцільне, як довершена скульптура,
Де кожна впадина й рівнина - ідеал,
Під мікроскопом криється структура,
В ній кожна її часточка – фрактал.
Пом'якшене купанням із солЯми,
Гартоване днем сонця і вітрів,
То прохолодне, як на дні морського храму,
А то гаряче, мов із хвиль край берегів.
Воно при гладінні приємно еластичне,
Подібно щирого підводного піску,
Відтягується, коли пестять звично,
Розгладжується під кінець зв'язку.
Шкіра жовтувата прагне вітру,
Хоч не зима, а просить той мусон,
Бо дотиків сезон – це саме літо,
Тож дмухаю на шию в унісон.
