Про це не напишуть книги.
Про це не напишуть книги.
Про це не дізнаються люди.
Як? Коли це сталось?
Не дізнається жодна душа.
Як кожної тихої ночі, сумувала в тиші вона.
Вона дивилася у вікна прозорі, і бачила там глибину.
Їй було не страшно, вона й так йшла по самому дну.
Їй хотілося великого, щирого.
Думаєш кохання? Та ні.
Вона хотіла, щоб він приходив, та не у сні.
Щоб лежати тихо на грудях,
засинати під серця пісні.
І не боятись світанку, де розійдуться всі.
Щоб прокинутись зранку,
а їм вже нікуди не треба.
