Про державну роботу
В цій дрімучості не видно жодної людини
Хтось просто тебе мучить, хтось плює у спину
Хтось намагається реалізуватися через домінування
У когось все життя в стражданнях і не здійснених бажаннях
А їм важливі посадові інструкції та документи з шапкою і гербом
Вони готові по команді «Струнко» набивати власну голову лайном
Тішитись премії у п'ятсот гривень і те, що патриції зійдуть до плебеїв
Вірять що лапша повна одкровень, але в цій кондиції нема ні щастя, ні ідеї
Вони все життя жертвують за ідеали, що диктує суспільство
Хваляться тим у чому не петрають, і не важливо це дебілізм чи дебільство
Відстоюючи ідеали граматики і лінгвістики, а вчора згадували «совок»,
І навіть зараз ніхто не знає правди і який на них чекає крок
Їм цього не потрібно, вони послушні кріпаки.
Бачив би їх Шевченко, сказав, що зрозуміли навпаки
Все що вони можуть - це продовжувати режим цієї установи
Де немає справедливості, а всі готові до змови.
Все заради князя, щоб їх не викинули за двері
Його указ, ніби команда вдягати шинелі
В їх головах він може все, від догани до перебирання їх брудної білизни
Від думки про це їх зі страху трясе, ніби то зрада вітчизни
Левова частка - працівники бальзаківського віку.
Вони все копіюють з попередників, я до цього ніколи не звикну.
Вся їхня праця - це переливання з пустого в порожнє, видимість роботи.
Вбивця раціональності чи раціональний вбивця турботи.
Без них не існувало б таких понять, як «рофл» і «крінж».
Всіх за спинами обговорять і немає ніяких змін.
Без них не було б бюрократії головного мозку.
З такими підходами до демократії можна готувати грібну доску.
P.S. Проблема держустанов не у тотальному кадровому голоді, а в тому, що м'ясо з якого готується страва - старе і ніхто таке не їсть.
Як давати шанс молоді, якщо довкола одна лукавість?
