Про письменників
А.Р.
Письменники у двадцять перший вік,
налякані з минулого сторіччя,
під тиском котрого зламався чоловік
і з головою ринув в протиріччя,
знайшли себе в епосі сліпоти,
тому писати довгий час вагались,
і, без причин мережити листи,
здебільшого тужили та кохались.
Коли вже памʼятники підняті усі
й музеї побудовані до всього,
лишається тонути в їх красі,
бо з мертвими немає діалогу,
а про живих музеї не навчать,
хоч як не голоси в сучаснім світі,
тому письменники здебільшого мовчать,
мовчать у двадцять першому столітті.
І щоб вже зовсім з глузду не зійти,
вони, що ті вампіри, йдуть у люди,
і, замість того, аби зводити світи,
кінці з кінцями ледве зводять. Всюди
проникла комерційна складова,
папір тепер потрібен для ліцензій.
Людьми керують більше не слова,
а знаки, що замінюють їх сенси.
Тому на ринку пропозицій і уваг
письменник став невигідно повільним
і тільки те й робив, що програвав.
Усім. Але здебільшого повіям.
Потроху розчиняючись на тлі
й від столу віддаляючись все далі,
письменники знайшли себе в IT,
у офісах, за касами, в спортзалі.
Можливо, завтра, в лабіринті дня,
і ти пройдеш дорогою повз мене
і навіть не дізнаєшся, що я —
письменник. І що ти — письменник.
жовтень 2023
