Прогулянка розбитою вулицею...
Слова ллються потоком незліченим, безперестанним, нестихаючим морем,
А ми блукаємо по вулицях зі зламаними ліхтарями вночі.
У всіх наступних ковтках міцного алкоголю втоплюємо горе -
хто сказав, що так роблять лиш наркомани? Та живуть абсолютно всі.
Я неймовірно хочу бути скептиком, та раз по раз знову вдаюсь до завеликого драматизму.
Усі тексти про дику трагедію, душу розірвану, рани глобальні:
Я давно б уже мала померти та бути похованою з притаманним усім ліризмом.
Натомість гуляю по розбитих вулицях з ліхтарями, усе це до біса звичайно!
Я хочу лишень закурити сигарету, щось типу "Марвел" чи "Вінстон".
Можливо якийсь буде толк, коли вмиратиму фізично, а не на психологічному рівні.
Бодай тоді відчую хоч якийсь біль, замість постійного психологічного тиску.
Давай, доле, я хочу зустрітись з тобою з димом у легенях, ми будем нарівні!
Задихатись, плакати, істерити, боліти, мовчати, закопуватися в собі -
Скільки дієслівних висловів можна підібрати для цієї дівчини на вулиці розбитих ліхтарів.
Блукає розгублена, на вустах - плями червоного вина та міцна сигарета в зубах.
Примара чорна без усмішки, вона прямує в темряву, вже зовсім забула про шалений страх.
Не існує нічого, окрім пустих слів, що застрягають у горлі.
Вона ж бо мовчить, бо так треба їй справитись із своїм неочікуваним болем.
А де ж Він подівся? Було ж їх неначе двоє, це запросто підтвердять ліхтарі.
Він ненадовго її залишив, обіцяв повернутись, коли прийдуть закохані дні.
Так скоро, багато, довготривало,
Він бажав її, вона його бажала:
Любов безмірна, і сотні слів замало.
