проколює
проколює ззовні мене світло
не яскраве, таке - легко мерехтливе
воно завжди здається таким невинним
і проникає прямо в серце отак підло
облаштовує собі там домівку, краде в тебе свободу
ставить на тобі тяжкий замок з довжелезною лінієй коду
до якоїсь міри саме стає тою свободою
стає тим одним ліком що приписують з будь якою хворобою
потім починає шкрябати, легенько чухати тобі серце, легені
ти знов починаєш хворіти, кашляти, тепер ти його полонений
тобі доводиться миритись зі світлом, далі вважати його єдиним ліком
від темряви такої гнітющої і знайомої, на жаль, тільки
ховається те під балконами, чекає на тебе в шафі
де лежать скелети яким би хотілось сказати "не наші"
проте вони такі ж твої як світло у тебе в горлі
шкребеться, шепоче тобі усе що тільки захоче
шепоче тобі що ти любиш, шепоче також щось про смерті
про те, що за те кого любиш не тяжко часом і померти..