Роксоланоманія
Грає скрипка Ібрагіма,
Сяють очі Хатідже,
Зачаровано країна
Віру в казку береже.
Кожен вечір – до екрана
Линуть тисячі жінок,
Де славетна Роксолана,
Знов життя дає урок.
І даремно, що минуло
З того часу п’ять століть…
Серце трепетно відчуло
Справжнього кохання мить.
Так його не вистачає
У реальному житті…
Кожна потайки гадає:
Як коханого знайти?
Щоб він був такий же красень,
Як володар Сулейман,
Не перетворилась з часом
Його щирість на обман.
Грає скрипка Ібрагіма,
В серці – сум та самота,
Серіально-мильна піна
Лізе в очі та вуста.
І пірнаємо в ту піну,
У екранні почуття,
П’ять віків, але не змінні
Доля жінки та життя.
Тож боротися з цим марно,
Вам кажу, чоловіки.
Ми – сучасні Роксолани,
Що пройшли через віки.
В ріг баранячий скрутити
Волю вашу – в нас талан,
А як жінку підкорити,
Хай вам скаже Сулейман.
