Роздуми
Ось так і плинуть роки за роками.
А нам здається,- то минають дні.
Так живемо - без розуму, без тями.
Гадаєм: "Якось буде..." Тільки ні.
Не буде "якось", буде "аби як".
І стане прикро, коли прийде лихо
Через байдужість нашу та наш страх.
А поки сидимо, мов миші, тихо
По норах. Кожен, звісно, у своїй.
Смакуємо сирком, що з мишоловки.
За правду сваримось свою наперебій.
Шукаєм спільне, як у сіні голку.
Та правда, знаємо, у кожного своя.
Тож спернчатися - даремний біг по колу.
Це істина одна. Та де вона?
Ти зупинись, ти озирнись довкола...
Що бачиш ти? Що серце тобі каже?
Ти зрозумів себе, людей, життя?
Нїхто не допоможе, не підкаже.
А час спливає, йде у небуття...
