Щомиті, Боже, всі тебе шанують
Звертаюсь я, без черги, як усі
Тебе Високосте, у ніч чи день, тривожу...
Тебе небесний, у земній красі,
Шукаю, відчуваю постать схожу.
А разом, твій нарід... - Вселенський рій:
"Спаси... дай Боже, вчи як треба... краще..."
На паперті ікон сюжет старий
Покинув прохачів напризволяще...
Повчав, на заповіді з десяти,
Чомусь, хоч можна, маєш більше б дати...
Як жити, з ким, куди з тобою йти,
До мрій війни, до праці, геть до страти...
Чи маєш окуляри, мій Святий?
Німієш перед тим, як слово мовить?
Всього не бачать, - Київ зрадив Кий,
Чи навпаки; як йти з агов, на сповідь?
Тебе нема! Не будеш хрест нести?
Спочити вирішив; сусід сусіда
Вбиває, як фашист рашист хрести,
Ломав, скоряючи жінок, онуків, діда...
Лякаючи дітей, чоловіків,
Снаги не маєш, вщент Тебе не чують?
Вже, два десятки, капосних, віків,
Щомиті, Боже, всі тебе шанують.
