*** Щоранку *** (rework)
Чому щоранку, рівно в п'ять,
Я відчуваю тихий сум,
Як дні годинами летять,
Сприймаючи весь світ за шум.
Коли вже спогади минуть,
Про те чого давно нема,
А злидні боком обійдуть,
Й закінчиться моя зима.
Та ніби й воля в мене є,
І дихати нічого не завадить.
Але щось руки зв'язує,
З середини повільно давить.
Який же звір в мені сидить,
Чи лінь, чи злість, чи то вина?
Аж в голові усе дзвенить,
Хоч вже давно не пив вина.
На інших я вину скидати звик,
Я ж ідеальний як-не-як.
Немов тупий та впертий бик,
Король всіх ледарів й зівак.
У пошуках легких шляхів,
Застряг по вуха у лайні,
Та ні би ж і добра хотів,
Чому ж я гину у своїй війні?
Що раз при зустрічі з світанком,
Надіюся на осяяння.
Та все відходить за сніданком,
Я засинаю без прощання.
І в чому ж річ, чому так важко,
У ці хвилини понад все?
Я поміч попрошу у пташки,
Надіюсь розум принесе.
Чому щоранку, рівно в п'ять,
Не можу я зібрати дум?
І поки інші тихо сплять,
Топитиму журбою сум.
05.05.14
©
#O_B_S_E_R_V_A_T_O_R_I_A
