Смак зради
Навіщо болем прошиваєш думку,
не відрізняючи добра від зла?
І холодом гартуєш душу?
в свідомості дира пуста.
Знайшовши спокій у проваллі,
залишиш там своє життя.
У темнім склепі, у підвалі
ти змочиш в гріх свої уста.
І вперше ти відчуєш чорну зраду,
і помсти тінь промчиться крізь думок,
знайдеш у відчаї відраду,
закриєш серце на замок.
Та знайдеш сили, зринувши у небо
і кинеш виклик силі темних чар.
Вкрадеш ти у небес пораду
і відцураєшся брудних почвар.
Ти вільним став від полум”я і злості,
від темних демонів душі.
Ти віриш в радощі і щастя,
та очі твої досі ще сумні:
Твої вуста відчули на смак зраду
й бринять в очах ненависні дощі.
Ти не пробачиш і нема відради,
із рук твоїх летять сумні ті дні.
Ти пам”ятаєш, ти зберіг те лихо,
ти забував, та спогади прийшли!
Як вітер увірвалися у пиху,
зронили біль і в кут втекли..
Ти спробуєш усмішку одягнути
та поцікавишся чи личить до лиця.
Ти знімеш з уст набридлу муку
і зробиш із страждальника митця.
Ти намалюєш думкою картину,
в якій знайдеш своє життя.
А серце швидше б”ється без зупину:
у творі твоєму нема щасливого кінця.
Усе у сірувото-білім світлі,
усе у чорному і білому тонах.
Руйнує зрада колір світу,
всі барви залишаються в її руках…
