спека підходить
довшає день, як волосся,
смоляні розпускаються вії,
млосні вигини тіл
закривають собою надлам,
темна спека підходить
і тебе замикає в обіймах,
до скелястих плечей притуляє спітніле чоло
і не чути нікого,
окрім денного вітру-повії,
що покірно бреде, за тобою розмивши сліди.
стережися його, як змії,
він сьогодні м'який і повільий, -
а назавтра повалить на землю й ужалить в лице
і прокинеться буря,
і глибинні прорвуться потоки,
із грудей повиходять мулисті важкі імена.
ким ти був дотепер?
твоя кров на тобі, наче докір
за несправджений день і за віру якої нема
чорний сік пропікатиме рот,
бо ім'я тобі – ворон,
бо пророцтва твої потойбічна несе течія,
як за руку ухопить вода
і у пил витікатимуть коси, -
відітни собі кисть і волосся на тім'ї обріж