Спогади
Ти знаєш люба, все в житті мінливе дуже,
Усі ті спогади, моменти - забуття!
Вони летять немов, позаду бурі дужі,
Немов той апогей, прийде лиш раз за все життя.
Часто сидять тихенько, у очікуванні настання, Лоскочуть душу, щоб хотілось ще сильніше,
А як прийдуть, летять лиш в раз, без каяття,
Й сягнуть в глибини пам'яті, як в нори миші.
Пізніше всі хотітимуть назовні, щоб гниття,
Не зіпсувало їх структур в бездоннім гаю,
Бо спогади бажають, аж ніяк не забуття,
Хочуть щоб ми їх пам'ятали, хочуть з нами до раю.
Тож пам'ятай, постійно згадуй, смійся,
І посміхайсь щиріше, адже посмішка твоя,
Немов той незабутній спогад, і не бійся,
Коли засяде в моїй пам'яті, на все життя.
