Сварлива жінка
Оженився хлоп Іванко на дівці Марусі,
Задурив він їй голівку своїм мусі-пусі.
Ходить ходором від лайки вся їхня домівка,
Бо, Маруся дуже злісна та сварлива жінка!
-З таким довбнем жити далі мені вже несила!
Як це ж, я тебе одразу та й не розкусила?
Теревениш ти уміло! Вправний просторіка!
А насправді, ти невіглас, та пустий базіка!
Точить, як іржа залізо, Маруся Івана,
Щогодини та щоночі, звечору й до рана!
-Он в сусіда, що навпроти, в тонку смужку лепінь,
Та ще й має він найвищу наукову степінь!
Не стерпів Іван наругу, що ж йому гадати?
Матюкнувся спересердя, та й утік із хати.
Та й невдовзі взяв Оксану, що його кохає,
Бо, як кажуть святе місце пустим не буває!
Скиглить Маша в пустій хаті, люта, як мегера,
Не вдалося їй піймати в сіті кавалера!
-Бо, сказав сусід учений, бісів професура,
Інтелекту в мене зеро, ще й вовча натура!
-Не в ті сані я полізла, не в ті боти взулась!
Я ж із долею та щастям навік розминулась!
Кінець
