Та не дай, господи, нікому,
Як мені тепер, старому,
У неволі пропадати,
Марне літа коротати.
Он піду я степом-лугом
Та розважу свою тугу.
«Не йди,— кажуть,— з ції хати
Не пускають погуляти».
[Друга половина 1848, Косарал]
