танець на склі
я знов танцюю на битому склі,
на кахельних плитах,
на чорному зіллі.
себе відпусти, мене відпусти,
холодне румовище, доме зітлілий
на сходах ростуть гіацинти і мак,
хтось листя ворушить в дзеркальній кімнаті,
всі шафи - відкриті, у шафах - зола,
і демони білі гніздяться в серванті
он довжиться тінь - і виходить з кута
моя нелюдина, жива й нелюдима -
дарунок батьків - синтетичний слуга -
єдиний, хто в домі лишився незмінним
візьми весь мій одяг, як ношу візми,
відкрий усі вікна, пропалені наскрізь,
і відвернися -
на битому склі
знов буде останній і перший мій танець
мене ще лишилось на тисячу літ, -
із форми у форму текти й задихатись, -
в обіймах з собою кружляє Ліліт ,
і щораз складнішим стає її танець
