Ти кажеш,що нічого вже нема
Ти кажеш,що нічого вже нема.
А так болить,що думаєш,дарма?
І як нестерпно душать ті слова…
Сказала б я,та знову неправа.
Ти кажеш,що минули ті часи.
Не вгасни тільки й серця не вгаси
Не утопи щось справжнє ти у болі
Не опинися в сумнівах неволі.
Ти кажеш,що було не повернеться,
А як ота душа крізь тіло рветься
І лиш слізьми рясними прокрадеться
І лиш на мить у сутінку проллється.
Щось не так і ми не ті – промовиш ти
І не бачу я проблем всіх широти.
Й не почую я серйозності тих слів
І навряд чи стану тим,що ти хотів.
Де б сховатися від лави злого люду,
Що литимуть у душу купу бруду.
Хто мріями зі мною ще блукатиме?
Хто зі мною поруч засинатиме?
Ти кажеш,це було не те,що зараз є.
Кому віддам я дихання своє?
Із ким я говоритиму й до кого йти?
І як тоді я житиму,якщо не ти?
Я до останнього гудка тебе чекатиму,
І до останнього рядка тобі писатиму.
Я так хочу все частіше утікти
В те місце,там де будеш тільки ти.
(с) Мілена
04.03.13
