Тліюча реальність
Запилені ліхтарі у клітках
Тонуть у відблисках
Розмов пізньої ночі
Складені слова порочні
Які втрачають відчутність
Перетворюються у вульгарність
Які тягнуть у болото забуття
Де лише одне вічне каяття
В пошуках маленького маяка
Що в полоні кровожерливого терновика
Котрий насичає світобудову отрутою
Омиває світ скорботою
Позбавляє від яскравих деталей
Рятуючи від спотворенних вуалей
Які ховають у собі кульбаби
І помирають від таємниць хвороби
Знемоги та виснаження
Убогості та усамітнення
Стають відзеркаленнями гротескними
Тягнуть руками мертвими
Останній рятівний ковчег
Зривають з нього останній оберег
Роблячи його надто вразливим
І спасіння неможливим
Чорний сніг падає на ліхтарі
Стирають мрії та надії бунтарі
Які поклоняються тому снігу
І тонуть у своєму божвільному сміху
Тонуть в в’язкому чорному
Вирі благаючих криків космосу
Сніжинок, які оповідають про смерть
Поглинаючи всю земну твердь
Щільно обліплюючи лампочки
Складаючись у узори мозаїки
Лабіринтів, де світло вихід шукає
у вічності, де шум лунає
Хриллих голосів, які просять пощади
Сліз, які утворили червоні водоспади
Безформних, холодних в’язниць
Зітканої з огидних таємниць
