Тобі
Розпеченим льодом падати з неба,
та впасти камінням, весняним дощем.
Нам зорі зривати хотілося з неба,
а натомість того, розбилися вщент.
Розпалені очі із поглядом сонця,
і з серцем холодним, мов річка гірська,
розбиті, мов краплі доща під віконцем -
дорога до раю занадто вузька.
Ми плили по краю пласкої планети,
закінчилось море, закінчився світ
і падали довго у темні тенети,
та вже написали ми свій заповіт.
На кам'яних брилах, обгорнутих небом,
я випалю сонцем твоє ім'я.
Як вітер шалений широким степом
летить поміж роки спів солов'я.
У всесвіті чорнім, між сотень галактик,
немає ні кисню, не твого тепла.
Залишився з мене лише один дотик,
навколо все темно, з'їдає імла.
Я падаю з неба, зриваюся з хмари
водою і сонцем, снігом з дощем.
Я змию ретельно ті чорні чари,
закрию від болю теплим плащем.
Мов дотиком квітки, теплою хвилею,
в мені закарбована постать твоя.
Бути щасливою, доброю, милою.
Для тебе кохана ця пісня моя!
