Тут похмуро і темніє скоро...
Тут похмуро і темніє скоро.
Осінь.
Хіба десь ухне пугач голосом суму і туги
І знайде минуле який спосіб
Окреслити свою присутність поряд.
Замерзлі злітні смуги
І дозволів на польоти не отримано досі,
Говорять
Тиша буває балакуча.
В своєму радіо кручу
Налаштовувач - в етері сипло-тріскучо:
Десь бурі перекрили горизонт.
Наші спогади гіркі, а рани пекучі;
Післаний за майбутнім пошуковий зонд
Перервав сигнали. Мабуть, йому наскучив
Цей монотонний перелік зон
І шлюзів часу пенали. Стали. Треба завмерти.
Стисли поруччя.
Замовчали як віддані заповіту омерти.
Ждемо чи озвучать
Пророки, що очікує нас в найближчі дні?
А поряд з тим нас мучить
За горнятком кави з андрутом
Тривожне очікування – що там в її гущі на дні?
Сподівань на краще не так вже й багато:
Брутто - ми надто довго на цій землі.
Нетто – будемо все частіше благати:
Штовхай нас, Сізіфе, все далі лиш не зомлій!
Збудуй проти неба греблі-загати
І залиш нас в спокої в цій імлі!
Та більше не згадуй!
Хоч ми й були, і були чималі,
А залишились однією з великих прогалин
В цій історії будови вежі ген аж до неба!
Сполохане вороння здійняло галас:
Хто їх сполохав? Що йому тут треба?
